Зміст
Герої та лиходії сучасних книг і фільмів можуть базуватися на тих самих сюжетних архетипах, які можна знайти в казках, романах, поезії, мітах минулих епох.
Архетип — це тип персонажа, сюжетна лінія або подія, яка постійно повторюється в людському досвіді. У мистецтві архетип створює відчуття знайомства, дозволяючи глядачеві легко зрозуміти подію чи персонажа.
Крістофер Букер написав 728-сторінкове дослідження, де пояснює за архетипи історій та доводить, що вони дійсно повторюються.
У цій історії персонаж, який є бідним і, скоріше за все, нещасним, отримує гроші, любов чи владу. Наприклад, історія про Попелюшку, Аладдіна тощо. Або історія про фотографів, музикантів і так далі, коли їх здібності помічає світ. Часто персонаж може мати привілей (несподівана удача, фея-хрещена мати тощо). Сюди також можна включити те, що хоч герой отримує «багатство», проте втрачає його через певні помилки. А в кінці історії знову повертає. Попелюшка на балу зацікавила принца, однак втекла і залишила туфельку. Отже, таким чином «втратила». Однак принц все одно повернув туфельку власниці та одружився з нею під кінець історії.
Персонажу потрібно подолати багато перешкод, щоб дістатися певного місця, об’єкта чи мети. Сюди можна віднести «Одіссею», «Володар перснів» тощо. У нашого героя зазвичай є помічник чи помічники. Якщо брати реальний світ, то це може бути історія, яка розповідає підприємницьку подорож.
Цей тип історії має біблійське коріння (воскресіння Ісуса Христа). Однак в літературі ці історії розповідають про персонажа, який змінює свій шлях та стає кращою версією себе. Дуже часто ці сюжети мають щасливий фінал. Прикладами можуть слугувати «Різдвяна пісня» Чарльза Діккенса, «Красуня і чудовисько» тощо.
Сама назва повідомляє, що персонаж повинен перемогти якусь нечисту силу. Адже існує жахливий, здавалося б, всемогутній монстр, якому наш герой повинен протистояти. Такі історії часто переплітаються з тим, що теоретик Джозеф Кемпбелл назвав «мандрівкою героя», де спонукальний випадок є закликом до дії для головного персонажа, який потім — через наростаючу дію сюжету та кульмінацію — підніметься до ролі героя. Прикладом цього архетипу може слугувати трилогія «Зоряні війни».
Хочеться додати, що це може бути не лише нечиста сила, але й залежності, хвороба, борг чи щось інше, що потрібно перемогти.
З таким типом історій знайомі майже всі. Комедійні сюжетні лінії підривають очікування та змішують звичне з абсурдом, щоб викликати в читачів сміх.
Це протилежність комедії. Головний персонаж історії помирає. Такі твори, як «Гамлет», «Ромео і Джульєтта» Вільяма Шекспіра та ще кілька його робіт є хорошими прикладами трагедії.
Головний персонаж потрапляє в чужу країні, чужу місцевість, чуже середовище тощо, а повертається з новим досвідом та знаннями. Наприклад, «Аліса в Країні чудес» чи «Хроніки Нарнії».
Деякі критики стверджують, що комедія та трагедія не є сюжетами. У цьому випадку Букер спрощує їх до «комедія завершується щасливо», а «трагедія завершується нещастям».
Плюси архетипів історії полягають в тому, що вони пропонують:
Мінуси використання архетипів у процесі планування чи складання:
Нехай архетипи служать для пошуку ідей та розвитку персонажів. Наприклад, ви можете визначити архетип своєї історії, щоб зрозуміти її межі. Наприклад, трагедія. Отже, ваша історія повинна завершитися трагічно і ймовірно головний персонаж повинен померти.
Також використання архетипів може допомогти у плануванні історії. Візьмемо до уваги квест. У нас є герой чи герої, які повинні пройти через певні перешкоди на шляху, щоб отримати щось. І ми починаємо вигадувати ось це «щось» та «перешкоди». А ще потрібно подумати про заклик до квесту, зустрічі з нападниками, саму подорож, спокуси, знайомство з помічниками тощо.
Архетипи також можуть комбінуватися. А ще можете робити свої типи історій та руйнувати уявлення читачів про те, як працює архетип у вашому творі.
